ВІДРО́ДЖЕННЯ• ВІДРОДЖЕННЯ, Ренесанс (франц. Renaissance) — епоха в історії культури народів Зх. і Центр. Європи (в Італії 14 — 16 ст., в ін. країнах — ... смотреть
ВІДРО́ДЖЕННЯ, я, с.1. Відновлення, розвиток чого-небудь після занепаду.Всі дерева, квіти, трави повторюють собі свій річний цикл умирання, весіннього в... смотреть
ВІДРОДЖЕННЯ - епоха розвитку європейської культури (XIV - XVI ст.), коли відбувається перехід від культури Середньовіччя до культури Нового часу. Термін "В." традиційно означає відродження Античності в європейській культурі. Звернення до античної культури властиве романському В., яке виявилось передусім у невербальних мистецтвах, а вже потім у художній літературі та філософії; при цьому античні мотиви не витісняють християнські, а взаємодіють із ними. На відміну від романського, германське (північне) В. відроджує дух першохристиянства з його філософськими та моральними ідеалами, а тому має не естетичний, а морально-релігійний характер, викликаючи до життя таке явище, як Реформація і виводячи на світову арену третю конфесію християнства - протестантизм. Філософія епохи В. - це не просто відродження і засвоєння філософської античної традиції, а й оригінальна переробка та модифікація аристотелізму та платонізму, епікуреїзму та стоїцизму. Найвеличніші постаті доби В. - Кузанський, Бруно, Коперник, Мак'явеллі, Компанелла, - не пориваючи з багатою спадщиною античної та середньовічної думки, заклали нові засади філософування, які сприяли формуванню наукового світогляду та наукової картини світу, що знайшла втілення в природничонауковій картині світу Галілея - Ньютона та у філософських течіях емпіризму та раціоналізму Нового часу. В Україні В. (або ренесансний гуманізм) охоплює ранньоновітній період розвитку укр. думки (серед. XIV - кін. XVII ст.). Набувши розвитку у різних формах, воно позначилося відкритістю до різних інтелектуальних традицій (насамперед до західноєвропейської), формуванням нового світогляду з властивою йому вірою в людину та її можливості, опануванням античної спадщини, наближенням до природи, ідеалізацією останньої як об'єкта мистецького зображення, переважанням ідеалу споглядання (з притаманним останньому перенесенням творчої активності людини у внутрішній духовний світ) над ідеалом громадянської активності, започаткуванням новітньої освіти.Н. Хамітов... смотреть
ВІДНО́ВЛЕННЯ (приведення до попереднього стану), ПОНО́ВЛЕННЯ, ВІДНО́ВА, ВІДНО́ВЛЮВАННЯ. Тут (на Дарницькому заводі) почали розробляти нові методи відно... смотреть
-я, с. 1) Розквіт, піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду або на низькому рівні розвитку. || Відновлення, відбудова чого-небудь зруйнованого... смотреть
-я, с. 1》 Розквіт, піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду або на низькому рівні розвитку.|| Відновлення, відбудова чого-небудь зруйнованого... смотреть
імен. сер. роду1. розквiт, пiднесення чого-небудь, що було в станi занепаду2. перiод розквiту, пiднесення наук, мистецтва, лiтератури в рядi країн Євр... смотреть
【中】 史 文艺复兴时代∗∗∗【中】 复活, 复生; 复兴, 恢复, 复原
воскресіння, повернення до життя; (країни) відновлення, віднова, відбудова; (природи) пробудження; (доба) ІСТ. Ренесанс; МЕД. регенерація.
Revival, rebirth, renascenceепоха Відродження — Renaissance
відродження (загальна назва), але на означення історичного періоду: епоха Відродження, українське Відродження та ін.
відро́дження іменник середнього роду розквіт; відновлення
Відро́дження іменник середнього роду історичний період
Відро́дження, -ння, -нню, -нням
Gjenfødelse, gjenoppliving
див. Ренесанс
Genfødelse
Адраджэнне
-я n odrodzenie
див. «Ренесанс»
возрождение
адраджэнне
адраджэнне
აღორძინება
revival
revival of nationalism
Розвиток політичної думки епохи Відродження, що тривав із середини тринадцятого до сімнадцятого століття, пов’язаний із розвитком незалежних міст-держав в Італії. Принаймні від початку дванадцятого століття Італії був властивий поділ на міста, якими керували консули, що їх щороку обирали за допомогою жеребкування з «плебсу» або з військових; уже тоді ця форма правління визначалась як республіканська. Хоча ці міста все ще перебували під владою імператора, їх тривалий опір Гогенштауфену і справжня незалежність, якої вони домоглися після смерті в 1250 році Фридриха ІІ, коли в більшості з них було встановлено правління «народу», надали їм de facto такої суверенності, яким не користувався ніхто і ніде. Це створювало для нового ладу і певні проблеми, оскільки тогочасна панівна політична теорія схвалювала монархічне правління в межах християнського світу (Див. «середньовічна політична думка»). З одного боку, це дало поштовх відродженню інтересу до класичного республіканізму, що віддавав пер... смотреть